Право боржника в розумні терміни добровільно виконати рішення суду виступає гарантією дотримання справедливого балансу між інтересами сторін
Про низьку ефективність виконавчого провадження з сумними статистичними даними та зауваженнями з боку Європейського Суду з прав людини не написав хіба що ледачий. Але на цей раз, ми б хотіли поглянути на цю проблему дещо з іншого боку, а саме – з боку боржника, готового виконувати свої зобов’язання.
Отже, останнє засідання, апеляційний суд виносить рішення, яке зобов’язує вас заплатити позивачеві гроші або, наприклад, поставити товар. Ви вже морально підготувались і попрощались з грошима ще до виходу суду до нарадчої кімнати, тому оскаржувати рішення не збираєтеся. І тут починається найцікавіше: як же виконати це рішення з мінімальними втратами?
Обчислити термін
Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 встановлював для боржника термін до 7 днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання судового рішення. І тільки після закінчення цього терміну, виконавець міг нарахувати відповідний виконавчий збір.
З прийняттям нового Закону України «Про виконавче провадження» в 2016 році, про який-небудь добровільності як додаткова гарантія для боржника більше мова не йде.
Так, в статті 7 вищезазначеного закону, поняття «добровільність» дивно трансформувалося в право стягувача самостійно звернутися безпосередньо до суб’єкта, яка виплачує боржнику заробітну плату або інший дохід, для стягнення періодичних платежів.
Єдиним дисконтом для боржника законодавець ввів можливість уникнути сплати судового збору, якщо він встиг виконати рішення до моменту відкриття виконавчого провадження.
Верховний Суд в ухвалі від 16 травня 2018 року в справі № 30/505/9937/2012 вказує, що термін до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, як раз і є можливістю для боржника добровільно виконати рішення суду.
У постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 480/1558/19 Верховний Суд вказує, що примусове виконання рішення починається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовним дією, яка здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленої державою складової процедури виконавчого провадження, яка гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до спроб виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв’язку з вероятност ю стягнень відповідної суми в разі примусового виконання.
Проте, чинне законодавство передбачає не тільки вкрай малий термін для добровільного виконання рішення, але і не дає боржникові абсолютно ніяких гарантій захисту від недобросовісних дій стягувача до відкриття виконавчого провадження.
Спринтерська дистанція
Як ми знаємо зі статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець відкриває виконавче провадження протягом одного робочого дня з моменту отримання виконавчого провадження.
Додамо до цього п’ять днів з моменту вступу в силу судового рішення, які встановлюються Цивільним і Господарським процесуальним кодексами України для направлення виконавчого документа стягувачу.
Разом, у боржника є близько шести днів без урахування часу на пересилку кореспонденції для добровільного виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
При цьому у боржника відсутні будь-які законодавчі механізми, що дозволяють отримати інформацію про банківські реквізити стягувача, якщо вони відсутні в рішенні або виконавчому листі. Як відсутні і способи впливу на стягувача, який відмовляється приймати поставлений товар, що перетворює процес добровільного виконання в практично нездійсненну місію.
В таких умовах, після відкриття виконавчого провадження, у боржника пропадає стимул співпрацювати з державним виконавцем і з’являється бажання затягнути виконання рішення на максимально довгий термін.
Зарубіжний досвід
У той же час, у багатьох європейських країнах діє як система гарантій для боржника, що дозволяє йому виконати рішення без примусової процедури, так і система медіації.
У статті 548 Цивільного процесуального кодексу Іспанії (Ley de Enjuiciamiento Civil) встановлюється, що примусова процедура виконання не буде проводитися протягом двадцяти днів після винесення остаточного судового рішення.
В італійському Цивільному процесуальному кодексі (Codice di procedura civile) боржника дається до десяти днів для виконання рішення, про що виконавець вказує у відповідному приписі (стаття 480).
У Законі Республіки Білорусь «Про виконавче провадження» боржникові надається семиденний строк для добровільного виконання виконавчого документа. За клопотанням боржника судовий виконавець має право продовжити цей термін, якщо визнає причини його пропуску поважними.
При цьому якщо боржник встиг виконати рішення в термін, встановлений виконавцем, то примусовий збір не підлягає стягненню (статті 46, 120).
У Республіці Молдова при порушенні виконавчого виробництва судовий виконавець встановлює п’ятнадцятиденний термін для добровільного виконання, а також зобов’язує сторони в призначений час з’явитися до нього для спроби примирення.
Цікавий також молдавський підхід для оплати витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, а саме гонорару виконавця.
Так, якщо боржник встигає виконати рішення протягом п’ятнадцяти днів, гонорар виплачується боржником в розмірі 50 відсотків від його звичайного розміру.
Якщо ж сторони домовляються про укладення мирової угоди, гонорар виплачується боржником із застосуванням коефіцієнта 0,7 до звичайного розміру гонорару (статті 38, 60, 83 Виконавчого кодексу Республіки Молдова).
Таким чином, у боржників є відмінний мотив розрахуватися по боргу якомога швидше.
Виконати зі знижкою
Подібні дисконти і наявність права боржника добровільно виконати рішення суду в розумні терміни, виступають гарантіями дотримання справедливого балансу між інтересами обох сторін, сприяють більш ефективному і швидкому виконанню судових рішень.
МАССАЛОВА Наталя – адвокат Lavrynovych & Partners Law Firm
Спеціально для «Юридичної практики»